Як передає УНІАН, участь у святкуванні взяло більше 20 підприємств і підприємців, які провели дегустацію кращих зразків сала - від копченого до пропареного.

Свято почалося з того, що міський голова розрізав смажене порося, якого змогли скуштувати всі охочі.


Вживання сала в розумних межах дуже корисне для здоров'я, стверджують науковці (Фото: club.foto.ua) ”Полтава - столиця не тільки полтавських галушок, але й сала. По-перше, в Полтаві є науково-дослідний інститут свинарства, аналога якому немає в жодній країні СНД, а, по-друге, Полтава займає перше місце з виготовлення і споживання сала в Україні,” - зазначив міський голова.

Присутні на святі сала науковці Полтавського інституту свинарства спростували теорію дієтологів щодо шкідливості сала через його високу насиченість жирами. За їхніми словами, цей продукт містить арахідонову кислоту, яка належить до ненасичених жирів і є однією з незамінних для організму людини жирних кислот.

”Вживання сала в розумних межах дуже корисне. Їм лікують, згідно з народною медициною, біль у суглобах, мастит, екзему, знімають сильний зубний біль,” - сказав учений інституту свинарства.

Під час святкування було заявлено, що всі гроші, виручені на аукціоні з продажу сала, буде спрямовано на закупівлю медичного устаткування для дитячих медустанов міста.

Разом з торгівлею салом на святі проводилися численні конкурси. Так, п`ять чоловіків мали скуштувати горілку й закусити її справжнім українським салом. Хто зробить це швидше, той і переможе. Розважали гостей свята і численні фольклорні колективи.

Мер Полтави вважає, що Свято сала стане традиційним.

Традиція купання на Хрещення встановилася на Русі з прийняттям християнства (Фото: BBC Ukrainian) Цього ж дня у храмах православної церкви відбудеться всеношна служба.

У святвечір і в день самого свята Хрещення - лише двічі на рік - у всіх православних церквах традиційно здійснюється Велике освячення води. На Хрещення після богослужіння священнослужителі багатьох храмів освячують також навколишні джерела - озера, річки, ставки.

Християни вірять, що освячена вода приносить духовне й тілесне здоров`я. Щорічно у Водохресний святвечір біля храмів шикуються довгі черги віруючих, які приходять запастися освяченою водою на цілий рік. Її п`ють потрошку, вранці натщесерце. Нею освячують домівки й робочі приміщення, аби благодать Божа допомагала людям.

Традиція купання на Хрещення встановилася на Русі з прийняттям християнства. Віруючих не зупиняли навіть суворі морози. У Водохресний святвечір з багатьох храмів священик і парафіяни вирушали на водойму, де заздалегідь прорубувався лід, зазвичай у формі хреста.

Після того, як священик здійснить чин освячення води (читанням відповідних молитов і триразовим зануренням хреста), охочі тричі занурюються у воду з головою. При цьому той, хто купається, хреститься і промовляє: ”В ім`я Отця, і Сина, і Святого Духу!”

Вважається, що купання на Хрещення також сприяє зціленню від різних недуг.

Водохресним святвечором завершуються Різдвяні святки - святкові дні після Різдва Христового, коли православні не постують у середу та п`ятницю. А сам Водохресний святвечір є днем суворого посту.

Мешканка Греції стверджує, що їй в спадок дістався записник знаменитого художника Вінсента ван Гога, в якому містяться ескізи його картин.

Втрачений записник Ван Гога знайшли

(Тривалість: 00:40)

На відео: власниця демонструє записник Ван Гога. У записнику, про місцезнаходження якої не було ніякої інформації з часів Першої світової війни, містяться, за словами її власниці - Доретти Пеппа, ескізи таких всесвітньо відомих картин ван Гога, як "Їдці картоплі" (1885) і "Портрет тата Танги" (1887). Втрачений записник Ван Гога знайшли (Фото: ТСН) З 1945 року книжка, разом з іншими вилученими у нацистів предметами мистецтва, зберігалася в сейфі одного з банків в Афінах. Доретта Пеппа зуміла довести, що є законною власницею раритету, оскільки книжка дісталася її батьку, що брав участь в опорі, як військовий трофей. Записник, розповіла вона, знаходився в одному з ешелонів, на якому в кінці Другої світової війни нацисти намагалися вивести з території Греції до Німеччини культурні цінності. Ешелон був зупинений бійцями опору і книжка Ван Гога разом з фотографією художника опинилася біля одного з партизан, який потім передав реліквії властям. Мистецтвознавцям важко припустити, скільки може коштувати справжній записник Ван Гога, проте Доретта Пеппа упевнена, що їй вдасться продати раритет з аукціону як мінімум за 5 мільйонів доларів. Власті Греції, пише The Telegraph, вже визнали, що Доретта Пеппа має законні права на раритет як спадкоємиця свого покійного батька. Імовірно, записник експропріював нацистами, проте з чиєї колекції був вилучений раритет, встановити не вдалося.Нинішня власниця записника художника ще не віддала її на експертизу і у експертів залишаються сумніву в достовірності раритету. Якщо це не підробка, повідомив один з фахівців з творчості Ван Гога британській газеті, то мова, найімовірніше, йде про щоденник, який художник почав вести після вступу до академії витівок в Брюсселі.

"Коли б не танці, я, напевно, давно б помер", - зізнається відомий хореограф Григорій Чапкіс, всенародну любов і славу якому приніс проект каналу "1+1" "Танці із зірками". Чапкіс - фігура непередбачувана і неординарна. Недавно Григорій Миколайович написав книгу "Танець і Любов: секрет довголіття", яку називає "збіркою життєвих історій". Залишаючи автограф на свіженькому томі, мій співбесідник накреслив: "Наказую бути щасливим!"

- Григорій Миколайович, Жванецький якось сказав, що писа'ти, як і пі'сати, треба, коли вже не можеш терпіти!

- Точно помітив. Мене буквально розривало від того, що хотілося розповісти, ось і сів за книгу. Це мій письменницький дебют. Вирішив повідати історії, пов'язані з роботою, спогади про дитячі роки, роздуми про моїх жінок, про помилки...

- І що, багато помилок зробили?

- Адже все відносно. Для мене програш Наталії Могилевською в "Танцях" був трагедією. А через кілька тижнів це вже стало звичайним. Так само і розлучення з дружиною. "Подумаєш! - скаже хтось. - Ну розлучилися. Багато хто взагалі поміняв по три-чотири дружини..."

- А скільки їх було у вас?

- Зараз третя. Я однолюб: у конкретний момент життя люблю одну-єдину. Перша дружина померла, з другою я розвівся. Я людина сімейна, тому дуже серйозно переживаю розставання, розлуки, розчарування...

- Думаю, у жінок ви завжди користувалися успіхом, вам гроші за ЦЕ не пропонували?

- Я був непідкупний. "Таке мале", але горде, тому купити мене неможливо! Можу халтуру втратити на тисячу доларів тільки тому, що замовник мені не сподобався. Або по телефону щось не так сказали. Буває, дзвонять журналісти: "Нам потрібно, щоб ви..." -
"Тобі потрібно!.. А мені це треба?!"

- Не любите ви нашого брата, адже і самі у свій час статейки пописували?

- Була справа. Моя приятелька Шуліка Лідія Іванівна, лауреат премії Островського, колишній комсомольський діяч, директор бібліотеки, під час перебудови виїхала жити до Америки! І я посилав туди відповіді на її запитання. Вона це все публікувала в різних емігрантських газетах під рубрикою "Вісти з Батьківщини" і підписувала моїм ім'ям. За свої матеріали я отримував 100-150 доларів в місяць. Одного разу відправив замітку, а вони надрукували матеріал на цілий розворот газети, помістивши все, що у них накипіло проти Кучми, і поставили моє прізвище. Я цього і близько не писав! Думав: все, кінець - прийдуть, заарештують. З тих пір перестав друкуватися.

З пресою у мене останнім часом відносини не складаються. Інтерв'ю тепер даю вибірково. Яку свиню мені підклав недавно один з журналістів! Трохи з дружиною не розвівся. Прийшов кореспондент: комунікабельний, мова підвішена. Випив за час інтерв'ю чарочок шість коньяку, чашки три кава. Ми з ним сиділи, я навіть забув, що він з диктофоном. Поспілкувалися ми, я узяв з нього клятву, що обов'язково дасть мені прочитати матеріал, перш ніж друкувати. Проходить тиждень, місяць, матеріалу немає. Я і забув про нього. І раптом місяці через півтори виходить газета. Все, про що я просив "тільки не для преси", він спеціально виділив. Прийшла дружина додому, з нею істерика. Адже Аллочка серйозна людина, кандидат економічних наук, доцент в авіаційному університеті. У неї тисячі студентів, її знає кожен! "Я не можу пройти по університету, - говорить. Всі дивляться у мій бік й усміхаються...".

- У деяких з почуттям гумору проблеми! Ви, до речі, Григорій Миколайович, чому не п'єте? За здоровий спосіб життя?

- Я ніколи не палив і не пив. Напевно, колись було! Робота така, що часто гуляння трапляються, але у мене є хороша відмовка: за кермом.

- Самі водите?

- Так, ось вже 50 років. Машин у мене було десятка три. Спершу "Перемога", потім "Москвич", "Волга" 21-ої моделі. Я на ній проїздив 17 років. Останнім часом були "Мерседес", "Опель-Омега", "Тойота-королла", "Шевроле-лачетті". А нещодавно купив джип "Міцубісі". Ще місяця немає машині, а вже зад протаранили. Взагалі, я дуже далекий від техніки. Гайковий ключ ніколи не брав в руки, навіть капот не відкривав. За все плачу. Якщо на дорозі спустить колесо, зупиняю якусь машину, щоб мені його поміняли.

- Зате вашій енергії будь-який хлопчисько позаздрити може. Неначе вам не 78, а 18!

- Ось тут відповідь на ваше питання (співбесідник показує тільки що видану ним книгу "Танець і Любов: секрет довголіття". - Авт.). Важ секрет: ТАНЕЦЬ і ЛЮБОВ!

- Любов для вас - це секс?

- Не обов'язково, хоча не без цього. Любити трудитися, вчитися, любити природу, жінку, чоловіка, ближнього. Просто ЛЮБИТИ, тоді у тебе очі горять. Хочеться стрибати, бігати. Поки чогось хочеш, доти живеш. У мене немає вільної хвилини. Справ сила-силенна, стільки треба встигнути. Адже я недавно завдяки продюсерові Вероніці Кухтіній відкрив на Оболоні свою школу танців.

- І коли ваш трудовий день починається?

- Сьогодні о восьмій ранку у мене вже було заняття. Вдень декілька зустрічей, а ввечері я даю уроки в одному з нічних клубів Києва. Завтра в шостій ранку до мене приїжджають пари із загсу...

- Із загсу?

- Так, ставлю їм весільний вальс. За три-чотири дні робимо номер. Зараз тенденція така: ніхто не замислюється, скільки буде жрачки на тій або іншій вечірці. Головне - культурна програма. Всі хочуть "Танці із зірками". На дитячих іменинах зовсім не переживають, що на столі, думають лише, кого б покликати: лялькаря, клоуна, фокусника...

- Значить, вас запрошують як весільного генерала?

- Ду-дуже часто. Питаю: "Що я там робитиму?" - "Треба, щоб ви просто "попрісутствовалі"..." Перед Новим роком було дуже багато роботи. 14 грудня вів Віденський бал в Оперному театрі. Адже я єдиний в Україні танцмейстер балів! Це рідкісна професія. Необхідно одночасно говорити і танцювати.

- Співати теж умієте?

- Співати - ні, хіба що "Шумел камыш" в компанії.

- Чув, вас на ринку одного разу трохи не побили за те, що Писанку засудили?

- Пішов на базар за сиром, а на мене торговки як накинулися. Я до цих пір в шоці! Взагалі, Руслана дуже красиво пішла з проекту. Що з нею творилося увечері на фуршеті! А що було з іншими її колегами! Ті, що виграли вибачалися перед Русланою, ніби винні в чомусь. Не потрібно бути фахівцем, щоб зрозуміти: це високий рівень. Повинен сказати, щоб ви запам'ятали одне ім'я: Влад Яма. Його єдиний недолік - дуже молодий. Але це майбутня зірка серед танцюристів! Він стане видатним хореографом і прекрасним педагогом! Як він виростив Наташу!..

- Своїх вчителів теж пам'ятаєте?

- У мене було багато вчителів, але головну роль в моєму житті зіграв Павло Вірський! Я пропрацював з ним 27 років. Ми були друзями, однодумцями, навіть сусідами по квартирі. Я був секретарем партійної організації, його правою рукою, "хлопчиком для биття". Якщо все добре: "Молодець, Вірський!" А якщо погано, то "де парторг, де виховна робота?.." По правді кажучи, не я у Вірського працював, а він в МОЄМУ ансамблі! Адже я поступив в колектив в 1946 році, а Вірський прийшов в наш ансамбль в 1955-му. І очолив його. У 1972-му я звільнився, а через три роки Пал Палич помер.

- Ви такими шубутним з дитинства були?

- Завжди. Мама говорить, що я ще ходити не міг, а вже танцював. Розповідала, коли я з'явився на світ, мене хотіли втопити у відрі, як кошеня. Тому що обличчя все було заросло волоссям. Якась мавпа. Через два-три тижні це волосся зникло, і я став хорошим хлопчиком. Завжди був маленьким: у 14 років виглядав на десять.

Народився я в королівській Румунії, до якої тоді відносився Кишинів! Ріс серед циганів, молдаван, румунів. Ніхто мене не виховував. Батькам було ніколи, в сім'ї семеро дітей. Мама на господарстві, а тата ми взагалі не бачили: він йшов удосвіта, приходив вночі. Був шорником. Це все одно, що зараз майстер по ремонту "мерседесів". Шив хомути, віжки, сідла - славився на всю округу. Мама мріяла, щоб я теж опанував якою-небудь професією: став перукарем або кравцем.

Якось я її запросив в Палац "Україна". Був вже заслуженим артистом, лауреатом трьох міжнародних конкурсів. 83-річна мама сиділа в першому ряду і дивилася на мене. Я танцював дев'ять сольних партій. Вона була в захопленні, прийшла за лаштунки і говорить: "Як ти добре танцюєш, синочок, але коли ж працювати будеш? Коли за справу візьмешся і станеш кравцем?"

А ще престижною вважалася професія дантиста. За них всі дівчата мріяли вийти заміж. "Який він багатий, у нього повний рот золотих зубів!" - говорили тоді. Багато хто спеціально спилював здорові зуби і ставив фіксу - мідну коронку. Коли мені було 14 років, я теж начепив мідну фіксу і щодня знімав її, драїв, натирав, щоб блищала. Тоді це було дуже круто! А жили ми бідно. Я перший раз надів взуття в сім років. Мені купили сандаліки. До цих пір вони стоять у мене перед очима. До цього ходив або босоніж, або в постолах - ганчіркових обмотках, які зверху затягувалися шкірою. А спали ми на нарах. Ліжок не було - нікуди було ставити. Лягали, притиснувшись один до одного, а вночі по команді переверталися на інший бік.

Удома у нас була піч і здоровенний чавунний казан, в якому мама варила 12-13 порцій каші-мамалиги, картоплю або якийсь суп. На згадку про ті літа у мене залишився опік на дупі. Я на цей розжарений казан сів. Мені говорили, що не можна цього робити, але поки я не сів, не заспокоївся. Мене тоді навіть в лікарню забрали.

- Ваше прізвище щось означає?

- Наше справжнє прізвище Чепеську, а моє ім'я - Грег. Мій син теж Грег Чепеську. Мого тата звали Ніку Чепеську. В ньому намішана румунська, циганська, грецька кров. А мама чистокровна єврейка - Берта Йосипівна. Ми виїхали до Казахстану (не знаю, що там відбулося) і повернулися звідти з прізвищем Чапкіс. Я - Григорій, тато - Микола, брат - Йосип. Мама родом з Одеси. З батьком вони зустрілися в громадянську війну і більше не розлучалися. Потім кордон закрився, і мама залишилася в Румунії.

- Адже вам і самому по світу довелося багато поїздити.

- Був час, коли з Радянського Союзу ніхто не виїжджав за кордон. Випускали тільки моїсєєвській ансамбль, Великий театр, ансамбль Вірського, симфонічний оркестр і цирк. Ну, Ростропович ще. Все! Коли ми поверталися назад в Союз, повинні були говорити, що за кордоном все "гниє". Інша інформація вважалася антирадянською пропагандою.

- А перше враження від закордону?

- Шок! Я не уявляв собі, що ковбас буває 120 сортів. Ми знали тільки "Лікарську" і "Любительську"... Ну, в кращому разі, палка сухої. Після закордонних відряджень ми на батьківщині здавалися багачами. Отримували на гастролях 24 долари добових. Шуба нейлонова тоді коштувала 8-10 доларів, сорочка - 80 центів, а тут - 350 рублів. Плащі з болоньї за кордоном продавали по 2-3 долари, в Києві - 700 рублів. Ми були ТАК вдягнуті! Коли я йшов по Хрещатику в макінтоші, велюровому капелюсі, рукавичках - всі перехожі оберталися. Люди ж ходили тоді в гімнастерках, жінки танцювали в кирзових чоботях...

У 1950 році вперше виїхав за кордон - до Польщі. Я - молодий 20-річний хлопчик - тільки що став балетмейстером Театру імені Івана Франка. У "Книгу історії театру" я записаний як перший балетмейстер, раніше там не було своєї танцювальної групи. А в 1951-му мені доручили організувати групу для поїздки до Берліна - на III Всесвітній фестиваль молоді і студентів. Тоді поїхали Майя Плісецька, Махмуд Есамбаєв, Володимир Васильєв і я. Ми привезли звідти найбільшу кількість золотих медалей. І це при тому, що нас там намагалися отруїти...

- Як?

- У казан з їжею кинули ампулу з якоюсь гидотою. Ми всією делегацією не злізали з горщика три дні і три ночі перед конкурсами. Провокація. Фашисти проникли із Західного Берліна на фестиваль і творили "дива". Але ми вижили! Обійшлося без смертельних випадків, хоча були сильно ослаблені перед виступами. І не дивлячись на це завоювали купу золота. На батьківщині нас на руках несли від потягу до автобуса. Ми стали знаменитими, як космонавти. Потім вже, коли з'явився Вірський в 1955 році, почалися постійні поїздки по світу: Китай, В'єтнам. Я в 71 країні побував!

- І які самі незабутні враження?

- Як можна порівняти Ріо-де-Жанейро і Лондон або Буенос-айрес і Париж? На самій верхотурі Ейфелевої башти в ресторані я сидів з Івом Монтаном і його дружиною. Був знайомий з багатьма знаменитостями, які приходили до нас за лаштунками. Свою платівку мені особисто подарував Елвіс Преслі. Не кажучи про те, що в кожній країні нас приймали керівники партій і уряду: у Китаї - Мао Цзедун, до цих пір не мию руку (сміється), Хо Ши Мін - у В'єтнамі, Фідель Кастро - на Кубі. Всі були від Фіделя в захваті. Він міг говорити підряд три години, і народ стояв, слухаючи його. Оратор неперевершений!

- Адже ви в Італії два роки прожили, чому повернулися?

- Не зміг, хоча ми там купалися в розкоші. Ми з дружиною стали ось такі (розводить руками, показуючи, як видужав. - Авт.). Приїхали туди голо-о-одні. Це був 88-й рік. У нас, щоб купити пакет молока, потрібно було о шостій ранку ставати в чергу. Я працював тоді заступником директора Театру драми і комедії на Лівому березі, і ми по п'ять місяців не отримували зарплату. Всі торгували! Ось я і виїхав до дочки, яка там жила. Якраз тоді одружувався на Аллі. У Італії ми вже мову майже вивчили, повинні були вийти на роботу. Об'їздили всю Європу - в день приїзду зять купив мені "Мерседес". Він дуже багата людина - у нього фабрика ювелірних виробів і оптовий магазин. Але сильно захотіли додому і вирішили повернутися.

- Ностальгія?

- Так. Зловивши по радіоприймачу українську хвилю, почули "Говорить Київ". З дружиною трапилася істерика, зі мною теж. Була така істерика, що дочка сказала: "Їзжайте до чортової матері, щоб я вас не бачила! Ниєте і ниєте тут..." І ми сіли в "Мерседес", за два дні проскочили Югославію, де тоді йшла війна. Швидкість - 200 кілометрів на годину. Приїхали до Львова, а після - до Києва. І відразу ж - на Хрещатик. Зайшли на "Бессарабку", у якоїсь бабці купили огірки, в гастрономі - "Лікарську" варенку і "Український" хліб. Сіли на Хрещатику на лавці і давай уминати, запиваючи молоком. Це був кращий банкет в моєму житті! В жодній країні світу, в жодному ресторані ми так не обідали, як тоді на лавках! Це було щось! Ходили по місту, плакали, ридали, що вдома. Хоча були безробітними.

- Діти ваші пішли по батьківських стопах?

- Дочці від першого шлюбу зараз 40 років, а синові від другого - 28. Вони обидва відкрили хореографічні школи. Ліля - в Італії, Грег - в Сан-Франциско. Я заперечував, щоб дочка була балериною. Ми мріяли, щоб вона стала піаністкою, купили інструмент, з п'яти років найняли вчителя. Вона грала гамми і плакала від того, що стрілка будильника, який стояв на піаніно, зовсім не рухається. Одного разу ми з дружиною виїхали за кордон. Повернулися, а Ліля вже поступила в хореографічне училище. Була солістом в Одеському оперному театрі, потім вийшла заміж за італійця. А син закінчив естрадно-циркове училище. Виїхав до мами в 17 років, коли у нього були повні кишені повісток в армію. Моя колишня дружина вийшла заміж за старого мільйонера. Син поїхав на сім днів, і ось десять років вже там. З тих пір ми не бачилися, хоча зідзвонюємося. Зараз він вже має ресторан, бар, чотири балетні зали, два будинки. Я дзвоню, питаю: "Гріша, так ти що, мільйонером став?" - "Тато, ти знаєш, що таке американський мільйонер? Це коли ти маєш мільйон, а винен півтора. І я вліз в борги на п'ятдесят років вперед".

Влад Громов,
"Факти"

Фахівці бібліотеки Гейдельберзького університету встановили, що на всесвітньо відомій картині "Мона Ліза" роботи Леонардо да Вінчі, зображена Ліза Герардіні, дружина флорентійського купця Франческо дель Джокондо.

Ця версія довгий час розглядалася як основна, проте вона спиралась на дуже крихкі докази і залишала безліч приводів для сумнівів. Так, друга назва картини, що знаходиться в Луврі, - Джоконда, в чому простежується схожість з прізвищем Лізи Герардіні у шлюбі, проте з італійської це слово перекладається також як "задоволена, радісна".

Деякі мистецтвознавці вважали, що всміхнена жінка могла бути коханкою да Вінчі або його матір'ю. Існувала також гіпотеза, що художник зобразив на портреті "Мони Лізи" самого себе.

Цього разу експерти спираються на замітки, зроблені на полях старовинної книги, котра належала флорентійському чиновникові Агостіно Веспуччі, знайомому Леонардо да Вінчі. Книга була знайдена близько двох років тому експертом з манускриптів доктором Арміном Шлехтером. У записах від 1503 року, поряд з промовами Цицерона, Веспуччі порівнював Леонардо з грецьким художником часів античності і зазначав, що тепер живописець працює над трьома картинами, зокрема над портретом Лізи дель Джокондо.

Вперше жінку на портреті Леонардо да Вінчі пов'язав з Лізою дель Джокондо італійський художник, архітектор і письменник Джорджо Вазарі. Проте його замітки викликали мало довіри і були зроблені через п'ять десятиліть після написання портрета.

За даними флорентійського історика Джузеппе Палланті, родина Герардіні і Леонардо да Вінчі жили в сусідніх будинках. Мона Ліза пережила свого чоловіка і померла 15 липня 1542 року у віці 63 років. Останні роки життя вона провела в монастирі Святої Урсули.

NEWSRU.ua

В клубі Mar-a-Lago Club у місті Палм-Біч неподалік від Майамі відбулося весілля 26-річного президента конкурсу Міс Україна Всесвіт Олександри Ніколаєнко і 72-річного мільярдера Філа Раффіна.

Цей клуб належить другові Раффіна - організаторові конкурсу краси Міс Всесвіт Дональду Трампу, який був свідком на весіллі.

За словами співробітниці клуба, на весілля було запрошено більш двохсот гостей. За словами Ніколаєнко, список гостей довелося значно урізати, тому приїхали тільки найближчі люди. Обряд пройшов в американо-українських традиціях. Спочатку був розпис, потім - урочиста вечеря.

"Оскільки багато гостей вегетаріанці, то в меню було багато морепродуктів та овочів", розповіли в готелі. За інформацією джерела, організатори урочистості замовили багато "російської горілки". Гості дотримувалися суворого дресс-коду: чоловікам потрібно було з'явитися в смокінгах, жінкам - у вечірніх сукнях. Наречена була у шлюбній сукні від улюбленого дизайнера - американця Майкла Корса.

Раніше в одному з інтерв'ю Ніколаєнко розповіла про те, як вони з Раффиіом збираються провести медовий місяць. "Розглядаємо кілька варіантів. Друзі з різних країн запрошують нас до себе, усіх хочуть улаштувати нам незабутню подорож. Але ми виберемо місце, де ще не були. Можливо, який-небудь острів. Є також багато країн, де я була, а Філ - ні. Він, наприклад, дуже хоче в Південну Африку або в Ефіопію. Може, полетимо туди. Тим більше там у нас є друзі", заявила молода дружина.

Ніколаєнко також сказала, що налаштована оптимістично і навіть планує завести дітей разом з Раффіном, у якого вже є троє дорослих дітей.

Олександра Ніколаєнко народилася в 1981 році. Є власницею титулів Міс Одеса-2001, Міс Україна - Південь-2001, переможницею національного ХI конкурсу краси Міс Україна-2001. Фіналістка конкурсів Міс світу-2001, Міс американська мрія-2001, Міс туризму інтернаціонал-2002 і учасниця конкурсу Міс Всесвіт-2005.

Сьогодні британське місто Ліверпуль офіційно стало культурною столицею Європи 2008 року. У конкурсі на право носити такий почесний титул Ліверпуль обійшов інші британські міста - Брістоль, Бірмінгем, Кардіфф, Ньюкасл та Оксфорд. Однак саме промисловий Ліверпуль, єдиною визначною пам'яткою якого довгий час вважався музей Бітлз, з найбільшою швидкістю розвивається саме як туристичне місто і центр культурного життя країни.

За даними Міжнародного дослідження пасажиропотоку, Ліверпуль, обрано культурною столицею-2008 ще в 2003 році, є шостим за популярністю містом у Великобританії, випереджаючи, Бат, Оксфорд, Кембридж та Йорк.

Згідно до статусу культурної столиці Європи, із сьогоднішнього дня починається низка відповідних подій, початком буде грандіозне шоу під відкритим небом на площі в самому центрі Ліверпуля.

"Під час урочистості на гігантських екранах оживуть знайомі всім ліверпульцям види, гості зможуть побачити найяскравіше повітряне дійство і найдивовижніші театральні ефекти" – говорять організатори заходу.

Завтра, 12 січня,  святкування тріумфу Ліверпуля продовжиться і набере ще більшого розмаху, оскільки грандіозний концерт-мюзикл за участю музиканта групи Бітлз Ринго Старра пройде в недавно побудованому концертному комплексі Echo Arena Liverpool.

"Цей вечір будуть пам'ятати довго. Це буде найбільш незвичайне дійство, яке коли-небудь ставилося на сцені. У ньому візьмуть участь різні почесні гості, поети, співаки, повітряні акробати, садівники і моряки", - обіцяють організатори свята.

Диригент із Санкт-Петербурга, Василь Петренко, що очолює Філармонічний оркестр Ліверпуля, стане однією з головних зірок майбутніх вихідних культурної столиці.

Міські музеї відчинять свої двері в неділю, серед них на один день відкриється легендарний Bluecoat - найстарший центр мистецтв у Великобританії, що є пам'ятником культурної спадщини ЮНЕСКО.

В даний час музейний центр, який існує з 1717 року, закритий на реставрацію, а відкриття його заплановане на березень цього року. Свого часу з виставок саме в цьому музеї починали свою кар'єру Пабло Пікассо, Вінсент Ван Гог і Анрі Матісс. Вартість ремонту унікального будинку складе 12,5 мільйонів фунтів стерлінгів.

Уікенд буде грандіозний, але це буде лише початок цілої низки концертів, виставок і шоу, які будуть у Ліверпулі цього року.

Ліверпуль прославився на цілий світ завдяки групі Бітлз, місто як і раніше не забуває це. Учасники Бітлз - Пол МакКартні і Ринго Старр відплатять Ліверпулю взаємністю. Ринго Старр підтримає місто в ці п'ятницю та суботу, а Пол МакКартні повернеться в рідне місто пізніше цього року, щоб дати великий концерт.

Однак, як зазначив минулої середи прем'єр-міністр Великобританії Гордон Браун, "концерт Пола МакКартні - не єдина велика подія в Ліверпулі, яка відбудеться у цей рік культури".

Найбільші шедеври сучасного живопису, починаючи від робіт Пабло Пікассо, Енді Уорхола і закінчуючи легендарним Поцілунком Родена, будуть виставлятися в ліверпульскій галереї Тейт, яка у 2008 році відзначає своє 20-річчя.

Змагання з академічного веслування очікуються влітку, у ліверпульскому порту зупиняться цього року, щонайменше, 13 круїзних лайнерів, адже саме до 2008 року було присвячене відкриття спеціального причалу для круїзних кораблів.

Також цього року в Ліверпулі з'являться нові театри, культурні центри, готелі, ресторани, казино і зали для конференцій.

Різдво – більш визначна подія, аніж новорічна ніч. Так в Україні думають далеко не всі, але з цього року все може змінитися, обіцяють організатори двох унікальних фестивалів.

Перший з них - культурно-мистецьке свято "Українське Різдво" - зі змаганнями церковних дзвонарів та запливами моржів. Це буде велелюдне і довготривале народне гуляння. Хто ж полюбляє концертні зали, може відвідати проект "Наше Різдво" - музичне театралізоване шоу, яке відбуватиметься напередодні Старого Нового Року у київському Палаці спорту. Його постановники обіцяють майстерно поєднати піротехніку, сценографію, вертеп та живий звук.

10 січня розпочнуть фестиваль два унікальні збірні концерти: гурти "Піккардійська терція" і "Плач Єремії" виступатимуть разом з оркестром "Віртуози Львова". А український бандурист Роман Гриньків колядуватиме з легендарним гітаристом Ал Ді Міолою.

У Москві на 55-му році життя помер відомий актор Олександр Абдулов. Про це повідомив заступник директора театру Ленком Сергій Вольтер. "Він помер... Я зараз їду в театр", - сказав Вольтер. За його словами, актор помер у четвер о 6:20 (за Києвом) у Центрі серцево-судинної хірургії імені Бакулєва.

Англійське місто Ліверпуль і норвезький Ставангер стали культурними столицями Європи 2008 року. Ці міста приймають це звання від Люксембурга і румунського Сибіу, які були культурними столицями ЄС в 2007 році.

Ліверпуль розпочне свої культурні заходи 12 січня спектаклем "Ліверпуль музичний" за участю одного з учасників "Beatles" Рінго Старра і учасника групи "Eurythmic" Дейва Стюарта.

Ставангер також проведе інавгурацію своєї культурної програми 12 січня, в ході якої кожен муніципалітет представить свою програму за чотирма темами: "Ритми", "Світ і Колір", "Світло" і "Природа".

Тернопільські правоохоронці знайшли картину Іллі Рєпіна "Український пейзаж", яку в квітні 2007 року викрали з Тернопільського обласного художнього музею.
Полотно вилучили в одного з підозрюваних у крадіжці сорокарічного жителя Києва, -  повідомив начальник обласного управління внутрішніх справ в Тернопільській області Віталій Максимов.

Затриманий раніше уже був двічі судимий за крадіжки державного майна і майже десять років відбував покарання за скоєні злочини. За попередніми даними, злодії приїхали в Тернопіль автомобілем Мазда. Серед білого дня, користуючись тим, що в однієї з працівниць музею погіршилося самопочуття, а інші працівники надавали їй допомогу, зловмисник зрізав ножем шнурок, на якому висіла картина, і сховав її під куртку.

Варто зауважити, що ніхто не зауважив, як злодій виніс полотно, розміром 29 на 42 см у масивній рамі. Викрадена картина не була під’єднана до сигналізації, як і багато інших через брак коштів у музею на ці потреби. Навесні за фактом викрадення було порушено кримінальну справу.

Злодій не змін продати вкрадене полотно, оскільки у потенційних покупців були сумніви щодо авторства полотна, яке зберігалося у Тернопільському художньому музеї, пояснив затриманий.